неділю, 24 березня 2013 р.

НЕПРОШЕНА ЗИМА



















Скажи мені, для чого ти прийшла?
Ми розпрощались, ніби, остаточно...
Розплющились мої замерзлі очі
Від променів весняного тепла!

А ти спинилась раптом у дверях,
Ще й оглянулась якось відчайдушно.
І погляд твій, пронизуючи душу,
До сокровенних помислів досяг.

Навіщо ти вернулася? Скажи!
Щоб закувати в лід мої зіниці?
І малювати на глухій темниці
Самотності морозні вітражі?

Я більш не свій, не сам і не собі...
Я з іншою заручений навіки!
Тобі не вічно втримувати ріки
У гробі з кришталевої журби!

І скільки б ти не шарпала землі,
І як би не ховала синь небесну,
Твій час мине, твоя сваволя скресне
І віднайдуть дорогу журавлі.

Іди. Ти повернулася дарма!
Я обвінчаюсь з Вічною Весною.
Нема про що балакать нам з тобою!
Гріхів моїх непрошена Зима...

суботу, 9 березня 2013 р.

НЕБО ЕДЕМУ


Упавши долі, упавши низько,
Чи вічно боятись твоєї святості? 
Хочу стояти, та знову слизько... 
Знову збираю уламки радості...

Коли ти наснишся мені із вічності, 
Небо Едему Адамо-Євине? 
Я хочу пірнути у тебе високо! 
Небо свободи, прошу, розбуди мене!

Випий мене, розчини у ясності, 
Висип на землю новими римами! 
Тільки спочатку дозволь просякнути 
Світлом твоїм ультрамариновим.

Більше не хочу брести осліплено, 
Міряти велич твою калюжами. 
Тільки б насмілитися до істини 
Врешті підняти зіниці звужені!

Тисячооко ти в душу дивишся, 
Тисячокрило її овеснюєш. 
Повниш мелодіями лебединими, 
Строфи земні робиш небесними.

Ти усміхаєшся так сапфірово, 
Білими хмарами запечатане. 
Я у долоні твої довірливо 
Серце своє віддаю, полатане.

Так виростають крила невидимі, 
Віра їх повнить свіжими силами! 
«Рачки до неба»? Та хто це вигадав? 
Небо відкрите усім окриленим! 

середу, 6 березня 2013 р.

ГОРОБЕЦЬ



Слава Тобі, мій Господи,
Що закінчується зима!
Її вітри були гострими,
Косили дні мої, як чума.

Її зорі були далекими.
Її сніги ― моя сивина.
А сьогодні летить лелеками
До моєї душі весна.

А сьогодні тане зітханнями
Мерзлота зашкарублих слів.
Вони не стануть несказаними ―
Курганами серед полів!

Господи, як я чекав... І вже
За льодом не бачив снів.
А знаєш, що було страшніше за все?
Не сказати того, що хотів!