Молився за атеїстів, що вірять в чудо.
Думаєте, на війні не розказують анекдотів?
Неправда. Вони помагають не з'їхати з глузду.
Як там живеться, за межами Ельдорадо,
Тим, хто вмивається вранці холодним горем?
Думаєте, їм не до жартів тепер? Неправда.
Тільки-от гумор від горя робиться чорним.
А їм інакше ніяк. У них — ідеали.
Совість і честь сильніші за страх і втому.
І їм нічого не треба. Щоб тільки чекали.
Аби тільки найрідніші чекали вдома.
А решта — пусте. Хоч героїв, як завжди, жменька,
І смерть крізь кевларові двері стукає в груди.
Вони все одно ворогів зовуть — воріженьки,
Бо там, де є нелюди, мусять бути і люди.
А люди сміються навіть між днями скорботи,
І, витерши сльози, знаходять причини радіти.
То не безумні складають про смерть анекдоти.
Просто вони серед смерті уміють жити.
