пʼятницю, 7 червня 2019 р.

ОБІЙМАЮ



Обіймаю дерево і траву.
Обіймаю землю — м'яку й живу.

Обіймаю глину — крихку й руду.
Обіймаю срібну гірську руду.

Обіймаю камені і піски.
Обіймаю гальку на дні ріки.

Обіймаю русла сухий хребет.
Обійняти не можу лише Тебе!

Захололи на тверді Твої сліди.
Я в пустелі загублений без води...

***
Обіймаю озеро і струмок.
Обіймаю холод гірських річок.

Обіймаю повінь, як райський сад.
Обіймаю сяючий водоспад.

Обіймаю свіжість буремних злив.
Обіймаю дужий морський приплив.

Обіймаю плесо ставка рябе.
Обійняти не можу лише Тебе!

Після кроків Твоїх розійшлись круги.
Бовваніють покинуті береги...

***
Обіймаю вітер, туман і дим.
Обіймаю хмари уздовж гряди.

Обіймаю світла ранковий блиск.
Обіймаю тіні шовковий лиск.

Обіймаю зайчики на росі.
Обіймаю райдугу по грозі.

Обіймаю марево голубе.
Обійняти не можу лише Тебе!

Тільки запах чи спалах, тремка яса.
Тільки тиша над Всесвітом нависа...

***
Обіймаю старця і сироту.
Обіймаю тугу вдови святу.

Обіймаю рук материнських щем.
Обіймаю батька міцне плече.

Обіймаю друга русявий чуб.
Обіймаю спрагу дівочих губ.

Обіймаю в люлі дитя слабе.
Відчуваю у кожному з них Тебе!

Ти — у кожному ритмі серцебиття.
Обіймаю Тебе в дивині життя!

суботу, 18 травня 2019 р.

НЕБЕСНІ БАРАБАНИ



Напружені динаміки грози.
Вступає вітер зірваним сопрано.
Басує грім, підсилює низи,
Під супровід небесних барабанів.

Цей біт — для пересохлої землі:
Хитають гіллям клени і каштани.
Гаї стають трибунами, коли
Почують ритм небесних барабанів.

Прожектори яскравих блискавиць.
Вологих хмар стробоскопічні грані.
Несамовиту рок-н-рольну міць
Викрешують небесні барабани!

У музикантів — пасма, як вужі,
І палички ясні, аж полум'яні.
Довговолосі ангели грози
Сідають за небесні барабани.

У них обличчя — кольору води,
Одежа їхня — райдужні сутани.
Стікає піт по довгій бороді
І крапає на мокрі барабани.

Цей дощ, цей грім, ці спалахи в пітьмі,
Ці хмари, як нахилені титани...
І на землі — такі нікчемні ми,
Коли гримлять небесні барабани.

неділю, 28 квітня 2019 р.

ТРЕТІЙ ДЕНЬ


Микола Ґе, "Вісники воскресіння" (1867)         


3

Останній крик. Завіса. Землетрус.
Ось морок над Голгофою загус.

Христа зняли з хреста, поклали в гріб —
Ламалось тіло, наче прісний хліб.

Луною слів «ми будемо одно»
Сочилась кров, як молоде вино.

Тріумф брехні. Хрести — то смерті знак.
Могильний камінь, круглий як срібняк.

Обабіч гробу плакали жінки:
— Які ж були слова Його палкі!

— А чудеса, подумайте лишень!
— А Він попереджав про третій день...

Зворотний відлік — збудеться чи ні?
Сідало сонце. Час ішов на дні.

2

У той шабат ніхто не бив в набат.
Відмити рук ніяк не міг Пілат.

Ще зранку на прийом прийшли попи —
Це ж буде мови, тільки зачепи...

— А що, забув суботу фарисей?
Чи ваш Христос страшніший, ніж Мойсей?

Сторожу? Ставте власних вояків,
Коли так боїтеся мертв'яків!

Скрізь — тишина. На камені — печать.
Мовчать лихі і праведні мовчать...

Сховались учні, двері — на замок.
Там був Петро — то навіть він замовк...

Десь Юда срібло рахував один,
І час дзвенів монетами годин.

1

На третій день ще спав безпечний люд,
А час збігав піщинками секунд.

З-за стін уже з'явились вдалині
Марії-мироносиці сумні.

Світанок лив оливу на поля...
Зненацька — затрусилася земля!

Яскраве світло. Ангельські слова.
Сторожа — з переляку ледь жива...

Жінки тремтять: Христа ніде нема.
— Між мертвими шукаєте дарма!

Усі пішли, лишилася одна
Закохана у Господа жона.

І їй одній тоді з'явився Він...
Він і воскрес для спраглих магдалин!

вівторок, 8 січня 2019 р.

РІЗДВЯНА КОЛИСКОВА



Вона співала Богу колискову…
А Бог ще був маленьким — два вершки.
І від людського лагідного слова
Бог засинав, горнувсь у пелюшки.

Вона співала про свої тривоги,
Про сумніви, що морщили чоло…
З беззахисною усмішкою Бога
Страхи втікали, наче й не було!

Бог плакав — а вона Йому співала…
Бог засміявся — плакала вона…
Під клаптиком льняного покривала
Вмістилась Висота і Глибина!

Вона співала про єврейську долю —
Горби й долини в радості й журі.
Як Авраам, покірний Божій волі,
Із сином наближався до гори…

Співала про відвагу й небезпеку,
І про кохання витриманий смак.
Як із верблюда сходила Ревека,
Коли назустріч вийшов Ісаак…

Співала, що захоплене обманом
Вернеться щемом давньої вини.
Як Яків торгувався із Лаваном,
А врешті заплатив за дві жони…

Співала про ненависть і незгоду,
Про рабство і про Йосипові сни…
Про немовля, опущене на воду,
Що виведе народ із чужини.

Про сорок років скарг і непокори,
Про стовп вогню, що вів у Ханаан,
Про те, як розійшлось Червоне море,
Про те, як переходили Йордан…

Як брат ішов на брата, на сусіда,
І кров лягала горем на ріллю…
Співала про Саула і Давида,
Ґехазі, Єлисея та Іллю…

Про гіркоту на ріках Вавилону,
Про жах поразки, куряву і дим…
І як лунала проповідь Закону
На піднятий з руїн Єрусалим.

Як Бог від Сирбонід до Галілеї
Благословляв добро і нищив зло…

Дитя всміхалось змовницьки до неї,
Мовляв: ага, було таке, було!

Вона співала Богу колискову —
Розходилися зморшки на чолі…
Малюк вві сні агукав загадково —
Він бачив сон про створення Землі!