Реквієм перемоги

 Пам'яті Романа Іллюка                    

Ілюстрація: Samira Yanushkova                    

Ну ось, все скінчилось, лишилися тільки ми —
Обвуглені згустки усіх непоправних втрат…
Спиняючи натиск нуртуючої пітьми,
Ми стали від неї чорнішими устократ.

Від темного горя, смоли безпросвітних днів
Ми наче померли — лишилися інші ми…
Усе затопило, і місто стоїть на дні,
Полоще спустошені вулиці та доми.

І як нам тепер, відвикаючи від зими,
Навчитися жити з жалобою на плечі?
Коли все скінчилось, лишилися тільки ми —
Герої, безбатченки, вдови та втікачі.

Ще жоден із шрамів нітрохи не відболів,
Усе ще відлунням відгукуються громи…
На кожному кроці — могили знайомих слів,
Щоб їх памʼятати, лишилися тільки ми.

Ну ось, все скінчилось, лишилися тільки ви.
Здається, позаду — підвали і бліндажі...
Вдихай цю свободу, народжуйся і живи
За всіх, хто загинув на східному рубежі.

Краса не врятує світу

Ілюстрації: Sébastien Blondet            

Він каже: «Краса не врятує світу, не треба драми…
Коли щось його і врятує — це наші потворні шрами,

Це наші масні обличчя, це наші відмерзлі пальці,
Це руки, які не звикли боятись брудної праці».

Він каже: «Краса не врятує світу — це все дурниці.
Ти просто поглянь уважно у наші сухі зіниці:

Чи бачив десь стільки люті, безжальності, злої іскри?
У них застигають смерті, гримаси і обеліски».

Він каже: «Краса не врятує… Це давня безглузда мантра.
Я знаю той факт, що світу для когось не стане завтра —

Йому би ще тільки жити, у нього дружина й діти…
А потім цю чорну пам‘ять, куди, поясни, подіти?»

«Врятує чи не врятує, — перечу йому, — хто знає?
Краса — я в одному певний — це те, що нас відрізняє.

Аж поки на полі бою, де бісяться нечестиві,
Герої стоять стіною — потріпані і красиві».

«Аж поки, — кажу, — спиняють об себе ворожі орди,
Шоломи — то їхні німби, а шрами — то їхня гордість.

Вони — між пітьмою й світлом остання застава, й, може,
Краса не врятує світу, та світ без краси не зможе».

«Де пекла вогненний подих не здатний їх спопелити,
Виходять нові Геракли, Тезеї та Іпполіти.

З них потім, — кажу, — напишуть Джоконду і Персіваля.
Краса не врятує світу, вона уже врятувала!»

ЛЮТИЙ

 

Іс.63

Місяць лютий триває вже більше року —
Не підвладний ні воїну, ні пророку.

Лютий звір на кордоні — залізні ікла.
Люті грози за вікнами — ми вже звикли.  

Люті ночі без просвіту і без вісті.
Люті птиці — загибель у їхнім свисті. 

Лютий холод — аж стигнуть тіла і душі.
Чорні тіні лягають на дні грядущі...

Лютий біль, що смолою повзе під шкіру.
Лютий страх, що скресає об люту віру.

І виходить нарешті з тюрми Прокруста
Люта правда — нага і вогненноуста.

І лютує стрімка, як бурхливі води,
Знавісніла від крові жага свободи.

І серця присягають, немов востаннє,
Відчуваючи люте, як смерть, кохання.

Лютий року, ти видався надто лютим!
Нам ніколи не вдасться тебе забути.

Наші нігті заточені, зуби — стерті.
Наша пам'ять — вино із чавила смерті.

У чавилі ненависть була страшною.
Наші шати червоні вином-війною.

Наші мирні забави — давно забуті.
Наша помста — від грізного Бога люті!