Краса не врятує світу

Ілюстрації: Sébastien Blondet            

Він каже: «Краса не врятує світу, не треба драми…
Коли щось його і врятує — це наші потворні шрами,

Це наші масні обличчя, це наші відмерзлі пальці,
Це руки, які не звикли боятись брудної праці».

Він каже: «Краса не врятує світу — це все дурниці.
Ти просто поглянь уважно у наші сухі зіниці:

Чи бачив десь стільки люті, безжальності, злої іскри?
У них застигають смерті, гримаси і обеліски».

Він каже: «Краса не врятує… Це давня безглузда мантра.
Я знаю той факт, що світу для когось не стане завтра —

Йому би ще тільки жити, у нього дружина й діти…
А потім цю чорну пам‘ять, куди, поясни, подіти?»

«Врятує чи не врятує, — перечу йому, — хто знає?
Краса — я в одному певний — це те, що нас відрізняє.

Аж поки на полі бою, де бісяться нечестиві,
Герої стоять стіною — потріпані і красиві».

«Аж поки, — кажу, — спиняють об себе ворожі орди,
Шоломи — то їхні німби, а шрами — то їхня гордість.

Вони — між пітьмою й світлом остання застава, й, може,
Краса не врятує світу, та світ без краси не зможе».

«Де пекла вогненний подих не здатний їх спопелити,
Виходять нові Геракли, Тезеї та Іпполіти.

З них потім, — кажу, — напишуть Джоконду і Персіваля.
Краса не врятує світу, вона уже врятувала!»