понеділок, 23 грудня 2013 р.

В НЕПРИСТУПНОМУ СВІТЛІ

Єдиний, що має безсмертя, і живе в неприступному світлі,
Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити не може...
(1Тим.6:16)


Як Тобі там, в неприступному світлі?
Як Тобі там, у безвітряних далях?
Ти молодий чи тисячолітній?
Пишеш на аркушах, чи на скрижалях?

Боже, а як Ти проводиш вічність?
З ким розмовляєш про звичні справи?
Хто заглядає Тобі у вічі?
Хто Тобі одяг шиє зі слави?

Хто Тебе будить чистого ранку?
Кого Ти щасливиш Своїм поцілунком?
А правда, що в небі безперестанку
Діти сміються тисячолунко?

Це Ти малюєш білі хмаринки,
І кожної днини — нову заграву?
Боже, а хто Тобі смажить грінки,
Хто Тобі варить ранкову каву?

Що ти читаєш, сівши на хмарі —
Древні сувої чи свіжі газети?
Невже і останній п’яниця в барі
Тобі дорожчий за всі планети?

Ти справді усіх одночасно чуєш,
І навіть — думки найменший порух?
А часто — кличуть до Тебе всує,
Навіть не звівши погляду вгору?

Тобі буває самотньо, Боже,
Коли забувають про Тебе люди,
Коли відвертає обличчя кожен,
Втупивши очі у сірі будні?

Ти відчуваєш іноді зраду,
Коли не пишуть листів місяцями, —
Лише барабанять об шибки градом
Позачергових прохань телеграми?

А правда, що в ранах Твої долоні,
І — що не загоїтись їм повіки,
Що стіни у тронній залі — червоні,
І чашам сліз не пізнати ліку?

І як же Ти витримав ту хвилину,
Коли, відірвавши Себе від Себе,
Дозволив померти єдиному Сину,
Закривши грозою блакитне небо?

Як пережив Ти таку розлуку,
Коли і рай не здавався раєм?
Чи цілий Всесвіт умістить муку
Того, Хто Землю перстом тримає?

А як би хотілось Тебе обійняти,
Дух розчинити в Тобі невинно!
Забувши про всі помилки і втрати,
Знову відчути себе дитиною...

неділю, 15 грудня 2013 р.

ГОНГАДЗЕ

«У ніч на 30 листопада у Львові померла Леся Гонгадзе»
Українська правда



В ту саму ніч, як зломилась історія,
Тихо померла і мама Георгія...

Не попрощавшись таки із надією —
Ще на землі обійнятися з Гією.

Сина шукала гіркими туманами...
Не дочекалася — стала майданами.

Мамо, молитви у небі почулися —
Бачиш, синочки твої повернулися!

Вільними кроками, хриплими нотами,
Світлими лицями яснозолотими!

Ніби чуже — на своїй території —
Стало на смерть покоління георгіїв.

Слава героям! Червоними росами
Стануть георгії побідоносними!

З чорного неба зліталися беркути...
Краще замовкнути, тихо промекати,

Легше сховатись, під ніс промугикати,
Ніж — на всі груди свободу покликати!

Між барикад у страшному преторії —
Там народилась країна Георгія.

Мрії віднині не будуть порожніми,
Неба над площею вистачить кожному.

Більше не втримати теленаркозами
Тих, хто за правду боровся з морозами.

У божевіллі кривавої оргії —
Скільки голів ще злетить у георгіїв?

Нам обирати проспектами людними:
Бути георгіями — чи іудами!?

вівторок, 3 грудня 2013 р.

РТУТЬ

«30 листопада вранці "Беркут" силою розігнав людей із Євромайдану у центрі Києва.
Мітингувальників били кийками та ногами, тягнули по землі...»
ТСН

Я плачу. Поки — тільки плачу
Від зради і від німоти.
Я ще стою, та це не значить,
Що я не спробую іти!

Я ще мовчу, та бачить небо —
Відпанувала вже пора
Терпіти мовчки, як об тебе
Неправда ноги витира.

Не тішся, враже, тишиною,
Бо тишина — це вірний знак,
Що, причаївшись перед боєм,
Долоня стислася в кулак.

Тож начувайся, супостате:
Все вище доповзає ртуть.
Не дай же Бог тобі пізнати,
Як сльози гнівом проростуть!