Пам'яті Романа Іллюка
Ілюстрація: Samira Yanushkova
Ну ось, все скінчилось, лишилися тільки ми —
Обвуглені згустки усіх непоправних втрат…
Спиняючи натиск нуртуючої пітьми,
Ми стали від неї чорнішими устократ.
Від темного горя, смоли безпросвітних днів
Ми наче померли — лишилися інші ми…
Усе затопило, і місто стоїть на дні,
Полоще спустошені вулиці та доми.
І як нам тепер, відвикаючи від зими,
Навчитися жити з жалобою на плечі?
Коли все скінчилось, лишилися тільки ми —
Герої, безбатченки, вдови та втікачі.
Ще жоден із шрамів нітрохи не відболів,
Усе ще відлунням відгукуються громи…
На кожному кроці — могили знайомих слів,
Щоб їх памʼятати, лишилися тільки ми.
Ну ось, все скінчилось, лишилися тільки ви.
Здається, позаду — підвали і бліндажі...
Вдихай цю свободу, народжуйся і живи
За всіх, хто загинув на східному рубежі.
