Поезія має стіни, засуви і замки…
Та хай тебе не зупинять шлагбауми і буйки!
Є тільки одна святиня — його бездоганність Ритм.
І навіть у приступі ліні не варто цуратись рим.
А решта — плоди алхімій, настроїв і уяв,
Розуму злет нестримний, тож треба, щоб він літав!
Годі цеглин і блоків, строгості плоских стін.
Поезія — це бароко, хаос, стихія, плин!
Отже, в пітьмі не варто ждати примхливих муз.
Поезія — це не раптом, не звідкись і не чомусь!
Викрешуй слова, накреслюй — молотом і різцем.
Ти — каменяр і тесля, невже ти не знав про це?
Яка б не війнула мода, яких не постало б форм,
Поезія — це свобода забути про світлофор!
Найбільш жалюгідні душі — поети безкрилих мрій…
Поезія — відчайдушна. Ти тільки її зумій!
Мені некомфортно тут, душно, тісно,
Репається кора, випадає стружка.
Суглоби скриплять, як іржаві дверні завіси.
Голова, ніби бочка, злетіла остання дужка.
Я виріс із цього черепа, чи не можна
На кілька розмірів більшого, тату Карле?
Думки мої скаламучені, чи не кожну
Доводиться переціджувати через марлю.
Можна б і жити, якби не оті карабаси,
Не ті дуремари, базіліо і аліси.
Життя — то театр, потратиш немало часу,
Аж поки із зали виб’єшся за куліси.
Життя — то болото. Не кожному стане сили
Дістати з самого дна заповітний ключик.
П’єро — у психушці, Мальвіна — торгує тілом,
Артемон — поліцейський прихвостень і лазутчик.
Життя — то не казка. То ігри на виживання.
У них не буває ні правил, ні хепіендів.
Ми — просто ляльки, наші голови — дерев’яні,
Хоча дерев’яноголовість сьогодні в тренді...
Наліплять на тебе лейби і етикетки,
З часом і сам повіриш, що ти — поліно.
Із мене тесали слухняну маріонетку,
А вийшло якесь безсовісне буратіно!
Ти щоранку ідеш з пересохлих усть
Чингачгуком, останнім із могікан.
Не звернувши уваги на чин і сан,
Дістаєш ворогів томагавком вуст.
Хтось врятується втечею, а комусь
Знімеш скальпи з ідей і переконань.
Ти ідеш з таким виглядом на лиці,
Мов весь світ тобі винен по п'ятаку.
Наче гангстер в новенькому піджаку
Із блискучим пістолем в одній руці,
Що кричить: «Діставайте-но гаманці»,
Вказівного тримаючи на гачку.
Ти ідеш відбирати в сліпих ножі,
У глухих — барабани, у злих — думки,
У зневірених — відчай, і навпаки:
У наївних — поношені міражі.
Кажеш сильному: стій, слабаку: біжи.
Найчастіше трапляються слабаки...
Щоб не множилась ненависть і біда,
Ти спиняєш недоумків і катюг.
Ти — вогонь революцій і осоруг,
Ти — цілюща оновлююча вода.
Чиста сила, гаряча і молода,
Що завжди розриває порочний круг.
Ти — Печорін, Невидимець, Робін Гуд.
Добрий геній, повстанець і мізантроп.
Боротьба — панацея від всіх хвороб,
Тож пора починати свій звичний труд:
Добувати з банальних словесних руд
Заримоване срібло високих проб.
І коли ти виходиш на старті дня
У заметені пилом пустелі міст,
Зустрічаючи регіт, виття і свист,
Відчуваючи сморід самого дна,
Тільки правда з тобою, вона одна —
Твій незримий небесний артилерист.
А буває, від гурту нудних облич
Мимоволі відділиться одинак.
Він до тебе всміхнеться і зробить знак,
Він — такий же, як ти — невимовний клич.
Він тебе упізнає по блиску віч
І по тисячі інших дрібних ознак.
Не дивуйся, повстанця в тобі видає
Не щетина, не рвана футболка з Че,
І не витатуйоване вщерть плече,
Не обвітрені щоки, немов з пап'є,
А примружене око оте твоє,
Що гарячими істинами пече!
