БУРАТІНО

Мені некомфортно тут, душно, тісно,
Репається кора, випадає стружка.
Суглоби скриплять, як іржаві дверні завіси.
Голова, ніби бочка, злетіла остання дужка.

Я виріс із цього черепа, чи не можна
На кілька розмірів більшого, тату Карле?
Думки мої скаламучені, чи не кожну
Доводиться переціджувати через марлю.

Можна б і жити, якби не оті карабаси,
Не ті дуремари, базіліо і аліси.
Життя — то театр, потратиш немало часу,
Аж поки із зали виб’єшся за куліси.

Життя — то болото. Не кожному стане сили
Дістати з самого дна заповітний ключик.
П’єро — у психушці, Мальвіна — торгує тілом,
Артемон — поліцейський прихвостень і лазутчик.

Життя — то не казка. То ігри на виживання.
У них не буває ні правил, ні хепіендів.
Ми — просто ляльки, наші голови — дерев’яні,
Хоча дерев’яноголовість сьогодні в тренді...

Наліплять на тебе лейби і етикетки,
З часом і сам повіриш, що ти — поліно.
Із мене тесали слухняну маріонетку,
А вийшло якесь безсовісне буратіно!