Як тиша спадає на вулиці і
двори,
Не треба мовчання, прошу тебе, говори.
Про те, як ведеться, про те, як завжди буває.
Спілкуйся зі мною про те, що тебе вбиває.
Про те, що тебе випалює до кісток.
Про те, що весь час заганяє тебе в куток.
Про кожен ковток розпеченого заліза.
Про кожну шрапнель, що під шкіру тобі залізла.
Спілкуйся зі мною про наші лихі часи.
Про те, що тобі говорять твої голоси.
Можливо, я не зрозумію з першого разу —
Повторюй мені, що саме доводить тебе до сказу.
Нагадуй мені про морок твоїх зіниць.
Про те, скільки в них поховано таємниць.
Про цю порожнечу, якої ми ще не знали.
Описуй цю прірву, що сталася поміж нами.
Де правда зійшла на пси, а брехня — жива,
Де від лицемірства розколюється голова,
Де сміх і скорбота — звичайні буденні речі,
Спілкуйся зі мною мовою ворожнечі.
Спілкуйся зі мною про власні нічні жахи.
Про те, як невідворотно у вирій летять птахи,
Порушуючи незаконно державні межі.
Розказуй мені про вибухи і пожежі.
Про сповнені кров'ю вирви оцих степів.
Про ці терикони, що складені з черепів.
Про те, як ворожі стріли численні і всевидющі.
Як в ирій невідворотно відходять душі.
Про те, як вони підіймаються з мертвих тіл,
Дивуються власній прозорості й висоті,
Летять крізь пітьму, що озлоблена і запекла,
Порушуючи кордони земного пекла.
Розказуй мені, пояснюй мені, кричи
Про те, як від бою втомилися навіть мечі.
Про кратери болю і гори людського гніву.
Про зерна війни, що засіяли нашу ниву.
Забувши про всі пристойності, говори
Про тих, хто іде нагору і хто згори.
Про тих, хто віддав себе, і в кого не стало духу.
Про тих, хто піклується тільки про власну дупу.
Про тих, хто почесний сан і високий чин.
Про тих, хто лишився сам і пішов ні з чим.
Про тих, хто дрібні лакеї, і хто ізгої.
Про тих, хто збирає скарби на чужому горі.
Про тих, хто не має ні шансів, ні прав, ні слів.
Про тих, хто пристосувався і уцілів.
Про тих, хто зневажив безпеку і став на чати.
Розказуй, а я буду слухати і мовчати.
Картай моє заніміння і забуття.
Мій страх не вартує жодного співчуття.
Показуй мені власні шрами-дереворити.
Навчи дивитися в очі і говорити.
Про світло, яке ми забули уже давно.
Про віру, яка воскресає усе одно.
Про власну потворну слабкість, мерзенну ницість.
Про сором провини, що серце нещадно нищить.
Про скелю офіри під прапором самоти.
Про те, що когось із нас ще можливо спасти
Розмовою, що подібна до кровотечі,
Єдиною чесною мовою — мовою ворожнечі.
