ПРАВО ГОЛОСУ

Я народився, звісно, мимоволі —
Не маючи ні вибору, ні прав.
А від такої дикої сваволі
Хіба що би німий не заволав!

І я кричав (напевно, про свободу),
І червонів, і від безсилля блід...
Бо хто при тямі й клепці дав би згоду
Себе вродити голого на світ?!

Тому дітей народжують без тями,
А потім вчать їх мови і ходьби,
Сидіти тихо, слухатися маму,
Тримати власну думку при собі…

В якийсь момент прокинеться свідомість,
У мозку завовтузяться думки.
Єство захоче правди, а натомість
Йому розповідатимуть казки.

І скажеш сам до себе: годі, хлопче,
Спинатися потрібно на свої.
Чужі-бо понесуть, куди не схочеш —
Така-то справедливість на землі...

Тебе ведуть, а потім ти ще й винен,
Посіє хтось, а жати будеш ти.
За скільки євро, доларів чи гривень
Позбутися прокляття німоти?

І хтось сказав, що краще не родитись,
А хтось у цьому бачить вищу суть…
Щодня на світ народжуються діти,
Які цей день не раз ще проклянуть.

Хоч це дарма, та все ж таки цікаво:
Свобода волі — правда чи наркоз?
Бо діти лиш кричати мають право.
А крик хіба сприймається всерйоз?