Гортанним криком, гострим, наче лезо,
Моя молитва розсікає небо.
В ній — відчай спотикань, зневіри мука,
Агонія пораненого духа.
Любов і смерть, надія і прокляття
Мою звітрілу душу рвуть на шмаття.
Я плачу... Бо ж душа моя не з криці...
І ось — летять на поміч блискавиці!
Громи небес, могутні, як торнадо,
Сповняють дух енергією правди.
Аж закипає в жилах кров гаряча!
І вже душа ― від милосердя плаче...
Усім єством стискаю вірну зброю ―
Бо ще не раз прийду на поле бою!
Та скільки б ран не завдавали битви,
Я маю — крик гортанної молитви!
Немає коментарів:
Дописати коментар