КВАЧ

Зима з весною гралися в квача...

Вдень ― сміхом заливались, як малеча.

Ховалися, коли надходив вечір,

І ніч виймала з печі рогача.

Зима з весною ― милі дітлахи,

Та й шибеники все-таки нівроку!

То сніжкою поцілять у сороку,

То воду доливають у струмки.

Качають перехожих по землі,

Зі снігу ліплять велетенські замки...

Та, захопившись, засипають ґанки,

І, знай собі, регочуться, малі!

Замети проти сонця так блищать,

Що люди мружать очі, мов китайці.

І хто пояснить бідоласі зайцю,

Коли вже сіру шапку примірять?..

Прощатися не хоче дітвора,

Але й удвох не довго їм гуляти:

Або весні прийдеться замерзати,

Або зимі розтанути пора!

Ну, березню, хоч ти їх насвари,

Бо лютому тих двох вже не догнати.

У всяких іграх міру треба знати,

І є свій час для кожної пори!