ЗВИЧКА

Кружляє вітер мертве листя
В тумані вицвілого дня.
Пусте занедбане обійстя
Від себе відчай відганя...

А дні переплелись з ночами,
І розрізнити вже дарма —
Де сон, де правда. Осінь з нами,
А завтра — завтра вже зима.

І тільки небо неминуще...

Пущу у вись коріння дум.
Мене землею не розплющить,
І не задушить серце сум.

Коли згорить в червоній ватрі
Тривога вітряного сну,
Збагну, що осінь — просто настрій.
А небо — штора у весну.

Я розмочу засохлі очі,
Торкнуся пензлем полотна.
Правдива в світі тільки Творчість,
Бо дух освячує вона.

І поки ще не згасла свічка,
Надіє, нас не залиши!
Я знаю, осінь — просто звичка,
А небо — вічний стан душі.