ЛІЛІПУТИ

Мені вдарялися об плечі
Підступним пострілом із вуст
Слова, що легші порожнечі –
Лукаві слуги підлабуз.

Та варто тільки обернутись,
Піти очима на таран –
Як стане миттю ліліпутом
Роздутий пліткою обман.

Бо правда діє, як лабети,
На плоть брехливої губи.
І враз ховаються скелети
В свої побілені гроби.

Тож годі, прихвосні ледащі,
Плести обмов нечисту гру!
Лишивши хвіст, тікає ящір
В сумління чорного нору...

Та скільки ж підлої картечі
Лишає зрада у душі!
Слова, що легші порожнечі, –
Гостріші часом за ножі.

Поглянеш – лик, немов з ікони,
А заговорить – сатана.
І жовч наповнює патрони,
І починається війна.

І подають на стіл «секрети»,
І не вгаває апетит...
Не замовкають кулемети –
Аж слина гільзами летить.

Чи це мені приносить втіху,
Чи, може, просто я вже звик
Перемагати щирим сміхом
Отой роздвоєний язик.

Зустріну вас, пекельні бомби,
Щитом ласкавого вогню.
А мертвих слів огидні зомбі
Мечами правди зупиню!

І як потрібно не заснути
В той час, як ходять по землі
Інтриг лякливі ліліпути
І заздрих поглядів тролі.