Спокуси пророків. ВАЛААМ

Далеко летіла слава,
Мовляв, з Валаамом — Бог.
Прийшли посланці Моава
Заводити діалог.

Виходив пророк з намету,
Потягувавсь на ходу...
Давно зрозумів прикмету:
Верблюди привозять мзду!

«Яка термінова справа,

Звела вас так рано в путь?»
«Вітання тобі з Моава,
Пророче, здоровий будь!»

Світанок промінням крапав,
Робив золотим пісок.
Слуга-бедуїн неквапом
З верблюда знімав мішок...

Що думав ти, Валааме,
Коли підійшли вони,
І раптом, за балачками
Промовили: «Прокляни!»

Чи мав ти моральний кодекс,
Чи відав Господній страх,
Чи тільки винагорода
Блищала в твоїх очах?

Невже ти всерйоз, за плату,
В сумління узявши в борг,
Наважився обіцяти:
«Спитаю, що скаже Бог»?

Чи душу пекла тривога,
Чи гризла нутро, коли
Ти йшов на прийом до Бога
За дозволом для хули?!

Пророк, а не знав простого:
Господь — зупиняє зло!
Ти, бач, перевів, небого,
Служіння у ремесло...

* * *

Вернулись ні з чим вельможі...
З безсилля мовчав Балак:
«В очах віщуна, я, схоже,
Не цар, а якийсь простак!»

Збирають пророку скоро
Новий золотий «корван».
І тягнеться до Петору
Нав'ючений караван.

«Оракуле, Валааме,
Вітає тебе Балак!
Шанує тебе дарами,
І просить сказати так:

«Я дам тобі все — якої б
Не вигадав ти ціни.
Погодься ж піти зі мною!
Одне тільки: «Прокляни!»

Пророк подивився скоса
На милий душі хабар:
«Якби ж все було так просто,
Як каже моавський цар...

Та навіть якби він злотом
Засипав ущерть мій дім —
Без дозволу Саваота
Не зможу піти за ним!»

А Бог же не деспот, годі!
Він право дає завжди
Чинити в своїй свободі:
«Ну, хочеш іти, то йди!»

* * *

Як серце пророка — криця,
А вухо — глуха стіна,
Бог легше навчить ослицю,
Аби прорекла вона!

Іди, користуйся з шани,
Виходь на Бемот-Баал,
Та знай: меркантильні плани
Приносять сумний фінал!

То — Божий народ! Даремно
Біснуються вороги!
Проклясти благословенних —
Нікому не до снаги...

Виходь не виходь на гори,
Принось не принось бички —
Прокляття застрягне в горлі,
Все станеться навпаки!

І притчею во язицех
Майбутнім усім родам —
Лишилась стара ослиця
Й корисливий Валаам.

Тому то відомий досі
Й підступний Ціппорів син,
Що думав, неначе гроші
Впливають на Божий чин.

* * *

У світі — ніщо не нове.
Сьогодні також бува,
Коли додає до Слова
Людина свої слова.

Пророкові час мовчати,
Та шана земних владик,
Дарунки, чини, зарплата —
Розв'яжуть йому язик!

Отут вже усі пророки
Показують справжній лик —
Хто муж із відкритим оком,
Хто відьма, хто чарівник.