Нащадки

Древній Вуже, що Господом проклятий від початку,
Пам'ятаєш ту першу зустріч в Саду землі? 
Твій нащадок тепер доганяє мого нащадка, 
Жалить п'яти, приречений повзати в кушпелі́.

Після зверження рідко буває м'яка посадка. 
Ми зробили свій вибір обабіч Ріки життя. 
Мій нащадок топтатиме череп твого нащадка 
У віках і народах, без жодного співчуття.

Вбивце-Каїне, ти, що прийняв на чоло печатку,
Обираючи жереб між заздрих лихих нікчем, 
Твій нащадок вдарятиме в спину мого нащадка
І ставатиме вкотре вигнанцем і втікачем.

Пам'ятаєш ту жертву, те світле дзвінке хлопчатко 
І занесений камінь у той зловорожий день? 
Беззупинно волатиме кров'ю мого нащадка 
Найлютіша відплата — від Бога і від людей.

Юдо-зраднику, як допустив ти нещасну гадку, 
Щоб за душу призначити плату, як за товар? 
Твій нащадок донині цілує мого нащадка, 
Тільки в іншій сьогодні валюті бере хабар. 

Чорні гроші — сплямована кров'ю твоя тридцятка. 
За тобою уже на гілляці кричать сичі. 
Мій нащадок запитує в очі твого нащадка: 
«Що ти чиниш? Якого ти чорта прийшов вночі?»

Царю Іроде, стороже вічний гнилого спадку, 
Ще твоя нині влада, та злічена до хвилин. 
Твій нащадок розіпне на древі мого нащадка
Серед сорому, смороду, реготу і хули.

Твій престол — цитадель беззаконня і безпорядку,
Та у Бога все зважено, ро́ки твої — трава. 
Мій нащадок вкінці переможе твого нащадка, 
І його обезкровлене тіло зжере черва́.