БУТИ ДИВАКОМ

Я обираю думати...

Ю. Вавринюк

Ми нерозумні Христа ради...

1Кор.4:10

Так, диваком... «Неправильно» жити. «Неправильно» одягатися. «Неправильно» говорити. «Неправильно» думати.

Неправильно ― це не так як усі. Неправильно ― це надто наївно, або надто самовіддано, або надто відверто, або надто правильно (отакий каламбур)...

Бути диваком ― означає виділятися. Маю на увазі не дитячі витівки, а неповторні якості, закладені у кожного Богом. Бути диваком ― це вийти з числа «сірої маси» і відкрити в собі глибокий кольоровий світ. Бути самим собою ― сьогодні це така розкіш, що дозволити собі її можуть тільки дуже багаті люди. Багаті вірою.

Бути диваком ― це жити без масок. Без рожевих окулярів. Без тонованих вікон. Це мати відвагу дивитися в очі. Це ― не миритися з жодним лицемірством в собі і в світі. Це відкрити серце людям, навіть якщо вони не відповідають взаємністю.

Бо, знявши маску, ти стаєш найнебезпечнішою на світі істотою ― ти стаєш ОСОБИСТІСТЮ. А особистість ― це і свобода, і відповідальність. Особистість ― це сміливість мати свою позицію. Це людина, яка поважає інших і вимагає поваги до себе. Особистість ― це задоволення від того, що ти саме такий, який ти є. Не жаль ― що ти не такий, як хтось, і не гордість ― що хтось не такий, як ти. Особистість ― це мікрокосмос. Особистість ― це бренд. Це оригінальна голограма Творця. Світ ніколи не змінювали маси. Світ змінювали особистості. І атакам піддаються тільки особистості.

Бути диваком ― це помилятися, падати, робити спроби, боротися, програвати... Але ніколи не втратити оптимізму і надії. Ніколи не зупинитися, бо хтось (хто й сам нічого в житті не досяг) сказав, що «нічого з цього не вийде».

Бути диваком ― це кинути виклик. Це погодитися на насмішки, біль, рани. Це піднятися вище образ і просто любити людей. Це мати сміливість прийняти зневагу за свої погляди. Це заплатити ціну за вірність своєму покликанню. Це безкомпромісність. Це жертва. Це хрест.

Бути диваком ― це бути неприйнятим, незрозумілим... Але нести собою незрозумілу свіжість. Оживляти душі. Приносити натхнення всюди, де ти з’являєшся. Бути пахощами життя. Бути світлом, що, заломлюючись, відкриває прихований спектр кольорів. Бути оркестром, що веде у світ гармонії. Бути сіллю, якою просякає усе, до чого вона доторкається.

Бути диваком сьогодні ― це користуватися інструментом, якого Господь дав усім без винятку, але яким, складається таке враження, користується все менше людей ― розумом. Навіть у багатьох церквах навчають будь-чого ― тільки не думати. Не мати критичного мислення, власної позиції...

А, зрештою, бути диваком ― це просто дозволити Богу зробити тебе таким, яким хоче ВІН. Це погодитися на Його неординарний проект! Це принести в жертву своє Я. Це відректися від шаблонів, які, мов реп’яхи, вчепилися в свідомість натовпу. Це вирватися із сіро-буденного полону. Це відкрити в собі Його ― Найоригінальнішого Дивака На Світі! Дивака, Який був настільки відчайдушним, що вирішив вкласти Свій образ у тих, хто Його зрадить. Який, проте, не перестав любити невдячне творіння. Дивака, Який відмовився від Своєї неосяжності і обмежився рамками людського тіла. Який погодився жити серед підлості і лицемірства. Який не збирався потурати релігійній системі, що намагалася пояснити Богу, Який Він є. Той, Який став надією багатьох. Досвітньою Зорею. Дверима. Шляхом. Хлібом. Який вирішив врятувати нерозумних і невдячних людей ― ціною Власного життя!

Бути диваком ― це вибір. На який зважується далеко не кожен. Це додаткові проблеми. Але й неосяжні можливості. Це єдиний шлях, де не буде гладко. Та це єдиний шанс прожити повноцінне життя. Одним словом, це ― доля. Ох і непроста. Але ― справжня!

Я помітив, що багато людей думають, що бути не таким, як усі ― це легко. Що це забаганка бунтарів. Така собі «фішка», спосіб самовираження... Люди, що так вважають, нічого не знають про біль, який стає хлібом, про ночі без сну, про думки, які розум виношує іноді все життя ― про ціну, яку платять диваки за свою природу.

Диваки ― це люди, які живуть утопіями ― змінити світ... Але без них світ помре. Зупиниться. Деградує. Вицвіте. Заскніє. Перетвориться на інкубатор банальності, посередності і рабства. Їхня місія ― надихати. Їхнє покликання ― творити. Їхня сила ― вірити. І, до речі, про утопії ― вони все ж збуваються...

Мене завжди надихали люди, які яскраво виділялися із натовпу певною особливістю ― хтось своєрідною зовнішністю, хтось неймовірною щирістю, хтось гостротою інтелекту ― і не боялися бути саме такими! Хоча, знаєте що? З них сміялися... Сміялися з того, що вони дозволяють собі відрізнятися. А вони все одно ― заплющуючи на це очі, ковтаючи образи ― трималися оригінального дизайну свого Творця. Вони не дозволили іншим стерти свою особистість, індивідуальність. І знаєте у чому найбільший парадокс. Саме за ту особливість, яка раніше була об’єктом насмішок ― потім люди найбільше люблять і поважають! Така вона ― примхлива природа натовпу.

Мабуть, я виглядаю диваком, коли раптом говорю думку, яка іде в розріз із загальною. Коли мене не задовольняють стандартні відповіді на наболілі запитання. Коли хочеться знати глибше, ніж «напевно». Коли розумієш, що не тільки потрібно вірити, а й думати. Думати, у що віриш! Мабуть і не завжди можуть зрозуміти друзі, близькі...

Але це мій вибір. Моє рішення. Я свідомо його прийняв. Я погодився на цю долю. Я обираю думати. Шукати. Знати. Прагнути. Здобувати.

Я обираю жити!