КАЇН І АВЕЛЬ

Тільки в першому Київському морзі на Оранжерейній 30 тіл залиблих —
10 правоохоронців і 20 активістів.
ТСН, 19 лютого 2014

Голос дрижить у скорботного батька,

Стиснуті зуби, стримані сльози:

Сина скосило свинцеве «зненацька»,

Не пожалівши смертельної дози.

— Сину, ти вперто шукав справедливості,

Та не судилося намірам вирости...

Гірко голосить знекровлена мати,

В кришку труни збожеволіло гупа.

Їй залишається тільки кричати,

Білим чолом притулившись до трупа.

— Сину, ти прагнув свободи і простору,

Та опинився на відстані пострілу!

У коридорах столичного моргу

Батько і мати — чужі, незнайомі,

Врешті одному молилися Богу,

Спільного горя пізнавши судоми.

Стіни дрижали від даху до цоколя...

Він був з Донецька, вона — з-під Тернополя.

Сплять молоді, барикади позаду,

Тільки соснові борти поміж ними.

Й кожен боровся ж неначе за правду

На барикадах морозу і диму.

Змовкли гранати, зломилися палиці...

Перший був строчником, інший — майданівцем.

Поряд по ящику ситі чинуші,

Щойно від страху вернулись до тями,

Знову, продавши дияволу душі,

Грали у шахи чужими життями.

В демонських іграх — диявольські правила:

Знадити Каїна, знищити Авеля!

Тільки синів не вернути... До речі,

В смерті немає ні «наших», ні «їхніх».

Батько обійме матір за плечі,

Зона відчуження лагідно зникне.

Двоє молитимуться неприкаяно —

Мати за Авеля, батько за Каїна.