Два камені мої, два камінці,
Обидва у землі, в серцях людських оба.
Ви зводите людей на манівці:
Де чорний — там злоба, де жовтий — там ганьба…
Політика — говорите? Облиште!
Чи варто переконувати вас,
Що неспроста прийшли сепаратисти
Звільняти "окупований" Донбас?
Там жив народ, що мʼязи — як канати,
Що чорні мозолі і чорний піт.
Воно й не дивно: спробуй-но дістати
З пекельних надр гарячий антрацит!
Не гріх назвати гномами те племʼя,
В них золото — чорніше від смоли.
А з західного краю Середземʼя
В низьких хатинах гобіти жили.
То люди зовсім іншої породи —
Тонкі і гонорові. Як один,
Орали землю, сіяли городи,
Ходили в ліс по сонячний бурштин…
І так їх наділила та землиця!
Збираючи жовтаві камінці,
З возів пересідали в колісниці,
Із хиж — в світлиці, з шкап — на жеребці.
А там, де гроші, будуть і розборки:
Розбагатів — будь добрий, заплати!
На чорний камінь налетіли орки,
За жовтий — посварилися брати…
І почали ділити оболоні,
Ліси, степи, бескиди, береги…
Це скільки треба тисяч чи мільйонів,
Щоб з найрідніших стали — вороги?
В усі часи в усьому винні гроші,
Міняються лиш гасла й гаманці.
І то вже не легенда. Люди досі
Вбивають за коштовні камінці.
Ні, то не казка. Це уже не вперше
Скажений Мордор косить юний цвіт!
Панують над серцями, наче персні,
Рудий бурштин і чорний антрацит.
Чи Арагорн повернеться з походу?
Чи влучить в ціль хоробрий Леголас?
А нам усім — в собі будити Фродо,
Що від наживи вилікує нас.
Немає коментарів:
Дописати коментар