ОПІУМ

Оптимізм необхідний дітям,
Що беззахисні, кволі духом,
Обіймати їх, говорити
Щось розрадливе їм на вухо:
«Ти розумний, талановитий!
А лихих язиків не слухай!»

Та дорослим, тривким до болю,
Загартованим в пеклі зради,
Доброта не замінить волі,
Оптимізм не замінить правди.
Їхні шлунки жадають солі
Замість млосного рафінаду.

Оптимізм і наївність схожі —
Чи то запахом, чи відтінком...
Оптимізм видають за Божий
Непорушний стандарт поведінки.
А на ділі — це радше доза
Заспокійливого і тільки.

Це вакцина від вільнодумства,
Це наркотики очманілих.
Їх заварюють, як робусту,
По судинах вливають в тіло.
Глянеш в їхні зіниці — пусто,
На рентгені емоцій — біло.

Вводять опіум оптимізму
В формі фраз, почуттів, мелодій...
Проповідувати їм — пізно,
Переконувати їх — годі...
Тут потрібна ментальна клізма,
Тільки їм не дозволить гордість...

Їм би — ніжним спокійним млявим
Монотонним гугнявим тоном —
Нагадав би хтось списки правил,
Розжував би старі канони.
Ані вибору, ані права —
Тільки стіни і заборони.

В оптимізмових наркоманів,
Починається сильна ломка,
Як забрати у них оману,
Їхню витончену відмовку —
Відкриваються їхні рани,
Гнояки від кривої голки.

Правди й помочі їм не треба,
Лікування вони не хочуть.
Будуть кидатися на тебе,
Видиратимуть люто очі.
Допоможе їм тільки небо...
Ну, принаймні, пробачить — точно.

Може, просто, так легше жити?
Менше сліз, запитань, спокути...
Уколовся — і шито-крито:
Суперечності всі забуті...
Можна далі — слова на вітер
І кружляти навколо суті...

Не потрібно робити шуму,
Варто знати в усьому міру.
Біль — не привід іще для суму,
Тільки будь із собою щирим.
Бо хіба ж, приховавши сумнів,
Осягнеш непорушну віру?