НАПОЛЕОНИ

Манія величі — це хвороба. Комплекс меншовартості — теж хвороба. Тільки ще гірша.
Ліна Костенко «Записки українського самашедшого»

Іноді мені здається, від цього ґвалту,
Від цього крику, від цього дзвону
Я скоро стану Наполеоном,
А Ельбою буде біла палата.

І буду писати, опершись на ґрати,
«Записки...» бо другий том вже на часі...
На всі запитання корчитиму гримаси —
Слова вже давно тут гроша не варті…

А, може, якоїсь прекрасної днини —
Рвану на Париж! Де наша не пропадала?
Хай тоді начуваються генерали,
Мене вже тоді гарматами не зупиниш!

І вдарять громи і дзвони на Нотр-Дамі,
На вулиці вийдуть такі ж, як і я, бонапарти,
Бастіліє, ти побачиш, чого ми варті
Коли захвилюються натовпами майдани!

А поки — в палаті... Придумую нові закони,
Виписую нові укази, опершись на ґрати.
Нас нікому не зрозуміти і не здолати —
Ми навіть коли «самашедші», то — наполеони!