ОКЕАН

Іноді я уявляю, як після якогось нещасного інциденту,

Наприклад, стихійного лиха, аварії чи теракту,

Всі спогади раптом гуснуть до концентрованості моменту —

Останнього конвульсійного подиху перед інфарктом.

І раптом життя — то один міліметр на циферблаті,

Де гострим мечем нависає секундна стрілка.

Усе, що ти встиг подумати і сказати,

Усі твої мрії — один міліметр і тільки...

Іноді я уявляю, як після якоїсь виснажливої хвороби,

Одної із тих, від якої немає дієвих ліків,

Повільно холоне, знекровлюється утроба,

Стихає щоденна мука, сягнувши піку.

Остання секунда сповільнюється і тане,

Як кадр, на якому заклинило кіноплівку,

Спалахує і лишається попелом на екрані:

Від тебе — самі уламки, від інших — уривки.

Немов жалюзі, хтось закриє тобі повіки,

І скаже останні слова, що ти усвідомиш,

Перш ніж провалиться в темне німе «навіки»,

Твоя невагома, розділена з тілом свідомість.

А далі уява, відходячи від шаблонів,

Типу ангелів з крилами, світла в кінці тунелю,

Розбудить тебе чимось лагідним і солоним,

Немов прохолодні хвилі ранішньої купелі.

Розплющиш повіки — то море тебе колише,

То небо на тебе дивиться синьооко...

Ти просто лежиш на хвилях. Та ти вже не той, колишній.

Свідомість твоя — то море, незміряне і глибоке.

Твій розум не знає кордону і горизонту,

Твої почуття оголено непорочні.

Свобода — з правого борту, свобода — з лівого борту,

Свобода морем хлюпоче, у грудях клекоче.

Поряд з тобою на хвилях — мільйони інших —

Нагі, аж прозорі, як море, зеленуваті.

Ні страху немає більше, ні сорому — більше,

Не треба нічого згадувати чи забувати.

Тут все до нюансу вивірено, до йоти —

Жодної фальші, жодного дисонансу.

Більше немає «за» і немає «проти»,

Бо зло і добро досягнули свого балансу.

Надія і віра більше не мають змісту,

Знаки питання вирівнюються в окличні.

Ти і мільйони інших — одна особистість,

Вчора, сьогодні й завтра — єдина вічність.

Хвилі цілують тіло, хвилі цілують душу,

І небо засвічує зорі, і штиль шепоче.

Якась ейфорія — водночас шалена і непорушна —

Тебе огортає всесильно і остаточно.

Дивує об'ємом усе, що здавалося досі плоским:

То простір індіго — без виміру і догани.

Значить — ти став нейроном Божого мозку,

Краплею предковічного Океану!