ПОСЛАННЯ УСІМ ЖИВИМ

Життя вимагає руху

Арістотель

Ходи тільки по лінії найбільшого опору і ти пізнаєш світ

І. Багряний

Я ніяк не бажаю спинитись напівшляху,
Передчасно зробившись ображеним і старим,
Перецвівши у самовпевненість і пиху,
І забувши, як відчувати себе живим!

Проза буднів одна — педантичний порядок букв.

Добираю до кожного слова по кілька рим —
Обираю найкращу, її досконалий звук
Дозволяє мені відчувати себе живим.

А для чого ще дихати, пити оскому днів,

І купатися в травах, захоплено, як дитя?
Щоб якоїсь хвилини мурахами в сивині
Пригадати, впізнати, спіймати в собі життя!

Проти течії — хвилі, судоми і хижаки,

Бо гартунок людини ніколи й не був простим.
Та усі мої рани, усі мої синяки
Помагають мені відчувати себе живим.

І людина біжить понад прірвою у житах,

І не знає, чи вдасться зробити наступний крок.
Та оця небезпека, напевно, і є — життя,
І немає славнішого фінішу, ніж стрибок.

А тоді, як затрусить і кине у чорний вир,

Розтечеться свідомістю опіум забуття,
Дай Господь, не забути в тумані земних зневір,
Що не смерть є кінцем, а безцільне нудне життя.

Дай Господь, всім незламним — високий веселий дух,

А свободолюбивим — дай обрії верховин!
І усім — зрозуміти: життя — безперервний рух,
Тільки в русі можливо відчути себе живим.

Я ніяк не бажаю спинитись напівсльозі,

Хоч на лінії опору буде і крим і рим…
У салюті веселки, в глибоких басах грози —
Я читаю Господнє послання усім живим.

І вчергове упавши, тамуючи гострий біль,

Пропустивши крізь вуха насмішку чи співчуття,
Засміюся, втамую тремтіння гарячих жил —
І на цьому контрасті осмислю в собі життя!