ОПІВНОЧІ

Пишу Твоє ім’я з великої,
Чоло схиляю за компанію...
Та чи підтримав би молитвою
Твої боріння в Гефсиманії?

І чи почув би за Кедроном я
Тривожним голосом озвучене
В числі найближчих і своє ім’я ―
У трійці з обраними учнями?

Чи спав би в темряві навколишній,
В той час, як каменем докинути ―
До того місця, де навколішки
Стояв за мене до загину Ти?

Не буду бідкатися пафосно,
Звучи себе вінцем нікчемності.
Бо чи такий вже я беззахисний,
Аби в молитві біль людей нести?

Схилю коліна біля каменя,
Якого піт кривавий вищербив.
Якби я знав ― Хто дав життя мені,
То досягав в молитві вище би!

Якби не вкрила серце грубістю
Буття марнотного окалина,
Чи залишив колись гору би ту,
Де перемог усіх підвалина?

Якщо гріхи вітрами півночі
Сердешну душу замели твою,
То перейди Кедрон опівночі
І розтопи сніги молитвою!