НА ПІДЛОЗІ

 

Я люблю говорити з Богом.

Ця розмова завжди до речі.

Ми сідаємо на підлогу,

Непомітно минає вечір...

В цій розмові немає страху,

Невимовні зітхання плинуть -

Під прибитим до неба дахом,

Перед мирним вогнем каміну.

А буває, Чоло яскраве

Роздивляюся в повній тиші.

І коли огортає слава -

Вже ні слова не треба більше.

Я не знав, що у ту хвилину,

Як підвожу до Нього погляд,

Він схиляється на коліна,

Щоб сидіти зі мною поряд.

Я не знав, що колись відкрию

За промінням очей всевишніх

У зіницях - бездонну мрію,

В добродушній усмішці - вічність.

Я люблю у Його кишенях

Відшукати солодкі крихти

І за чаєм з терпким варенням

Досхочу милосердя їсти.

Все це варте безумних марень...

Я не знаю, для чого Богу

Опускати Свій трон із хмари

На потерту брудну підлогу!

Між людьми, що шукають світла,

І між тими, що тихо гинуть,

Архітектор усього світу

Йде у дім - у дім до людини.

Мандрівник одинокий - хто Він,

Що у пригорщах носить щастя,
Знає всі говірки і мови

І Якому всі люди - браття?

Сміх дитячий - Його предтеча,

Він приходить, мов дивний легіт,

Одягнувши собі на плечі

Переміряний п'яддю Всесвіт.

Є і деякі, що казали

Буцім знають Його дороги.

Та мені чомусь вистачало

Того вечора і підлоги.

Я Його і тепер не знаю,

Лиш одне зрозумів навічно:

За розмитим небесним сяйвом

Є виразне земне Обличчя.