Сирени

 

Голоси звідусіль!
Вони кличуть мене, кличуть мене,
Мучать душу мою красою...
Я хотів би пливти за ними,
Я хотів би їх чути безперестанку,
Та безсилий від пут звільнитися:
Я до щогли прив'язаний...

Ожорсточені хвилі
Об борти мої розбиваються,
Сиплять сіллю на веслувальників,
Їхні душі ущерть просолюють,
На вітрилах лишаються знаками...
Пропливають човни мої
Між Харібдою й Сціллою.

Пропливають віками,
Пропливають епохами —
Між харібдами й сціллами,
Між медузами й гідрами,
Між харонами й мойрами,
Між богами й титанами —
По дорозі додому...

Я знайду береги,
Ті, що сонцем дитинства осяяні,
Я пристану до рідного обрію...
— Розв'яжіть мене, телепні!
Та глухі веслувальники —
Їхні вуха залиті вощиною,
Їхні руки потомлені веслами...

— Розв'яжіть мене, годі!
Дайте врешті від бурі загинути,
Чи зректися свободи, оглухнути...
Ні, не хочу зрікатися!
Я приречений долею слухати,
Відчувати п'янке і незвідане,
Добровільно прив'язаний...

...Прокидаюсь від звуку!
То над містом сирени проносяться,
Наче хижі голодні стерв'ятники.
Я спускаюсь до трюму,
Обіймаю солоних, обвітрених —
Впізнаю по очах веслувальників:
— Одіссею, ми чуємо!

Ми пливтимемо далі
Голосами сирен перемінені —
Між орлами й драконами,
Між биками й ведмедями,
Між громами і градами,
Між ночами і зимами —
По дорозі додому...