САВАОТ

Бог входить до кабінету — сідає за Telegram.

Навколо — великі стоси петицій і телеграм.

У месенджер безперервно сигналять нові й нові:

«От як же, — бурчить Всевишній, — дратують голосові!»

Бог слухає, Бог прощає мільйони людських імен,

У відповідь відправляє наліпку чи свіжий мем.

Комусь посилає сонце, комусь посилає сніг.

Заходить в TikTok почути веселий дитячий сміх.

Бог втомлюється від хейту, взаємно-гірких образ:

«Забанити б їх... Ну добре, прощаю останній раз...»

Та раптом, усе гучніше, воланням юрби немов,

Вчувається українська із хаосу різних мов.

Вчуваються крики, зойки, сирени розбитих міст.

Приходять розмиті фото: «Увага: чутливий вміст!»

На лінзах Господніх — зблиски, тремтіння в Його руці:

Лиш кров і вогонь, і гуркіт, і вибухи, і мерці...

В очах виступають сльози, стікають за комірець,

Аж поки екран не гасне, розряджений нанівець.

Бог довго сидить у кріслі і поглядом крізь пенсне

Все дивиться у нікуди, лиш дивиться і усе...

...Тоді Бог бере відпустку від спішних небесних справ,

Напучує херувима, щоб мудро всім керував.

У пеклі дає накази: «Готуйте найглибше дно:

Куди б не тікав антихрист, він буде тут все одно».

Приходить Господь додому, кладе на комод ключі,

Знаходить листок паперу, що Син залиши́в, йдучи.

Читає: «Оскільки, Батьку — час болю і темноти,

Я мушу зійти додолу і трохи допомогти.

Недужі, нагі, голодні, що втратили власний дім...

Любові немає більше, ніж душу віддати їм.

Оскільки, Я ще й Людина, це дуже гнітить Мене.

Хоча Ти і Сам це знаєш, з Тобою-бо Ми — одне.

До речі, дзвонив Втішитель з відрядження на землі,

Що шоста частина світу вже точно лежить у злі».

Господь піднімає очі, у дзеркалі бачить рух:

Пліч-о-пліч позаду Нього з'являються Син і Дух.

Кивнувши, Господь виймає Свій піксельний камуфляж,

Взуває високі берці, шнурує доверху аж.

Знімає з глибин горища запилену AWM,

Цитує, що буде з тими, хто в гості іде з мечем.

Виходить за браму неба, ступає у дим і бруд,

Вдихає невір'я, гордість, жадобу, злобу і блуд.

Вдихає гіркі страждання і горя їдкий полин.

Повз Нього проходять люди, як тіні на тлі руїн.

Ось — лікар заводить серце, рятуючи малюка.

Господь впізнає Ісуса за стигмами на руках.

Ось — старець втішає жінку, обнявши її, сумну.

Бог бачить, як сходить Голуб на дідову сивину.

Господь дістається фронту, займає найвищий горб.

Знаходить в приціл одну із неситих бридких утроб.

І тисне гачок без хиби, і чується тихий хруст,

Коли набирає швидкість вогонь із Господніх вуст.

Солдати жартують: «Видно, хтось б'є ворогів з висот!»

«Аякже, — Господь говорить, — на те Я і Саваот!»