Духи моєї землі

Автор гобелену — Ольга Пілюгіна

Духи дідів-запорожців встають із глибин Дніпра,
Зводяться з-під коріння в густій ковилі-траві,
З кожного дуба, що кручене гілля, руда кора,
Йдуть над межею у темряві, як живі.

Духи опришків збігають з карпатських лісів,
З темних печер, там, де скелі — глухі й тверді,
В'ються з туманів, що потемки стеляться по росі,
Йдуть над потоком, не відбиваючись у воді.

Духи купців-чумаків виринають з таврійських степів,
З кримських солоних озер і піщаних дюн.
Сунуть прозорі мажі, в повітрі чується їхній спів,
Пахне суха тараня, прянощі і тютюн.

Духи голодомору викопуються з-під ріллі,
Схоплюються з городів, повних людських кісток.
Чорні, одні з землею, дорослі і геть малі,
Йдуть не зминаючи листя, не втоптуючи пісок.

Духи солдатів Крут піднімаються з братських могил,
З-під залізничних колій, з чернігівської зими,
Йдуть повз старі будівлі, немов молоді боги —
Жодного звуку із плит не викрешують чобітьми.

Духи бандерівців випливають з поліських боліт,
Пнуться з порослих землянок, покинутих до пори.
Ні на траві, ні на твані не залишається їхній слід,
Там, де вони проходять, колишуться явори.

Духи убитих поетів виходять з книжкових полиць,
Місячне сяйво лягає на тиснення золоті.
Ось вони йдуть — веселі, розхристані, як колись,
Світло проходить крізь отвори в грудях і животі.

Духи, як тіні, тихо переливаються з темноти,
Бачу обличчя їхні — очі, вилиці і вуста.
Духи проходять крізь мене, помагають мені іти,
Їхня юрба — суцільна, невидима і густа.

Духи кладуть мені в груди свої золоті шаблі́,
Вложують прямо в душу срібні свої топірці.
Шепчуть: «З тобою сила всіх козаків землі!
Воля усіх повстанців — в твоєму стиснутому кулаці!»

Духи кладуть мені в губи біло-прозору сіль,
Сиплять мені у жмені скривавлені колоски,
Кажуть: «Вбери у себе наші страждання всі!
Весь наш невпинний голод, що вистачить на віки!»

Духи кладуть мені в руки усі свої карабіни, всі калаші,
Всі ненаписані вірші, що взя́ли з собою за край.
Стогнуть: «Усе ненаписане — ти тепер напиши!
Всіх непокараних нами — ти тепер покарай!»

Духи моєї землі, ви у щемі моєму, в моїй журбі.
Дайте мені весь ваш відчай смертний — від тім'я до підошов!
Дайте мені увесь спротив, всі лютощі, весь ваш утробний біль!
Час їх віддати із лишком тим, хто знову сюди прийшов.

Духи моєї землі, ви глибо́ко у кро́ві моїй єсте́.
Дайте мені всю надію вашу, все прагнення молоде!
Дайте усе кохання, всю правду, усе, що для вас святе!
Час їх віддати із лишком тим, хто поряд зі мною йде.