Великий день

 

Моя Вечеря — хліб у бомбосховищі,
Ковток води, поділений усім.
Стирається межа — сусіди, родичі...
Є тільки люди, це передусім.

Моя душа — у Бучі-Гефсиманії,
Де волю роздягнули догола.
Ридаю у досвітньому тумані я,
А під ногами — кості та зола.

Був вибір у дворі первосвященика:
«Із ким ти був?» — звучало, як рефрен.
І я злякався... Боляче до щему, та
Співали півні голосом сирен.

Моя Голгофа — вибухи і постріли.
В розбитих вікнах зяє чорний страх.
Блукають розпорошені апостоли
Примарами по спалених містах.

Мій Еммау́с — солона доля біженця,
Кінець надій, дорога без мети.
Усі, що не загинули — розбіглися.
І, врешті-решт, зруйновані мости...

Моє життя — єрусалимська горниця:
Сховай дітей хоча б за дві стіни!
Чиєсь чоло до рук твоїх пригорнеться,
А ти до нього серце простягни.

Що буде далі за всіма законами?
Три дні? Три роки? Правда наша де?
Великдень настає над териконами!
Великий день над вільними гряде!